«Чи почалася б війна, якби кайзер сказав “ні”?»

1 рік ago Const-Studio 0

31 березня 2017 року я познайомився з Леонідом Логвіненком на звітно-виборній конференції Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України. Результат знайомства – в мене тепер є з підписом автора книга про сучасну війну, та нові питання й до влади й до народа.

Кому вигідна війна? Чому війну у нашій країні називають АТО? Чому вільно існують у нашій країні іхтамнети? Як і чому народ, який вважає себе грамотним, обізнаним, “особліво вумним” допустив до влади тих, хто зараз правлять бал? Бал на кістках та загублених долях людей…

Портрет війни

Війна, як брудно-криваве полотно,
обрамлене в золотий багет.
Там мені в горло встромлено
іржавий російський багнет.
Хочеться крикнути «доста!»
чи тихо прошепотіти «люблю»…
Натомість слово «помста»
у простір смердючий хриплю.
Війна – коматозний сон Землі,
чи, може, летаргійний гіпноз,
у які (для пробудження) Сальвадор Далі
запустив своїх трупних ос…

Символічний вірш автора на сторінці книги поряд з фотографією манекена-образ людини на фоні прошитого снарядом будинку…

Про першу світову війну

Згадав! Еріх Марія Ремарк в антивоєнному романі «На Західному фронті без змін» описував діалоги, мрії, думки, події того часу на прикладі своїх героїв. Людство в цілому, люди конкретних країн вже переживали те, що зараз переживаємо ми.

— Одне хотів би я знати,— каже Альберт,— чи почалася б війна, якби кайзер сказав «ні»?
— Я певен, що війни не було б,— утручаюсь я,— та для цього треба, щоб він її не хотів.
— Ну, хай не він сам-один, а ще двадцять чи тридцять чоловік у всьому світі сказали б «ні», тоді війни не було б?
— Напевне,— погоджуюсь я,— тільки саме оті люди й захотіли війни.

— А чого ж ми тоді воюємо? — дивується Тьяден. Кач знизує плечима.
— Бо є люди, що мають з війни користь.
—Еге, тільки не я,— посміхається Тьяден.
— Авжеж, не ти і з нас теж ніхто.
— А хто ж тоді? — допитується Тьяден.— Кайзерові вона теж ні до чого. Адже він має все, що йому потрібне.
— Не кажи,— заперечує Кач.— Адже досі він ще ніякої війни не вів. А кожний більш-менш порядний кайзер мріє хоча б про одну війну, а то він не уславиться. Погортай-но свої шкільні підручники.
— Генералів війна теж уславлює,— додає Детерінг.
— Ще більше, ніж кайзера,— підтверджує Кач.
— Мабуть, за ними стоять ще й інші люди, які хочуть на війні нажитися,— бубонить Детерінг.

Вони з’їли дітей

Розповіді про те, що в Україні їдять дітей – людям з розумом здаються маячнею; ватникам, колорадам та іншим нечистотам – радісним підтвердженням, що навкруги кровожерні бандерівці (які тільки й зайняті поїданням малюків та ґвалтуванням вагітних бабусь).

А насправді?

Спочатку Ремарку підтвердили високий літературний рівень твору, але публікувати роман «На Західному фронті без змін» – відмовили, мотивуючи тим, що «книги про першу світову війну зараз ніхто читати не захоче. Цитата:

— Але в них більше брешуть, ніж у нас,— заперечую я,— згадайте-но, які листівки ми знаходили в полонених. Там писалося, що ми їли бельгійських дітей. Негідників, що таке пишуть, слід би перевішати. Ото справжні винуватці.
Мюллер підводиться.
— Принаймні добре, що війна йде тут, а не в Німеччині. Погляньте-но, геть уся земля у вирвах.
— Справді,— погоджується Тьяден,— але найкраще, коли й зовсім немає війни.
Він іде від нас із гордим виглядом, бо хоч раз узяв гору над нами, молодшими. Його міркування дуже типові, їх раз у раз чуєш і не можеш нічим заперечити, бо як станеш на цю точку зору, то вже не годен пояснити багато інших речей. Національне почуття рядового солдата полягає в тому, що він перебуває тут, на передовій. Але цим воно і вичерпується, про все інше він міркує цілком практично і тільки з власної точки зору.

Альберт лягає на траву й сердито каже:
— Про ці речі взагалі не варто говорити.
— Однаково від наших розмов нічого не зміниться,— погоджується Кач.
На додачу до всього ми мусимо здати майже все обмундирування, яке недавно одержали, і вбратися знов у наше старе дрантя. Гарний одяг призначався тільки для параду.

Правда без піарастів

В нас і зараз все робиться «для параду». Перегортаючи сторінки книги, спочатку для загального ознайомлення, я згадав як все починалося. Точніше те, що бачив сам на власні очі.

Я бачив хто насправді евакуйовував дітей з Краматорського дитячого будинку “Антошка”.

Там не було нікого з тих, кого показують електорату по телевізору на одному спеціальному та й на другому (резервному). Вони сидять такі важливі, набундючені – з дітьми на руках, десь їдуть (а може й просто надали наказ розхитувати «швидку», імітуючи рух автомобіля) – чогось розповідають роздуваючи щоки (такі вони всі важливі).

А насправді, за кермом автомобілів сидять звичайні люди. Вони виконують свої роботу та свій громадський обов’язок. Може, комусь не подобаються ДАІшники, але супроводжували «карети швидкої допомоги» саме вони. Наказ отримав – пішов (поїхав) виконувати.

Брехня | Пошесть | Імунітет

У книзі «Місячна соната війни» Леонід Логвиненко написані слова правди, яка вона є:

«У райцентрі, звісно, не бракує європейських гостей. Однак, посередники ОБСЄ заїздять із гуманітарною місією переважно в центр Мар’їнки. Їм там дарують троянди, як це було нещодавно, промовляють гарні слова… А от подивитися, що там робиться «на нулі»,– цих людей і танком не затягнеш. Не були вони й у хаті Аліни Коссе, в яку цілили кулі.»

Брехня – це та інформація, яку споживають люди: недалекі, безграмотні, розлючені на всіх (крім себе) – люди. Чим більше та безглуздіша брехня з боку можновладців – тим більше люди в цю брехню вірять.

Ці люди – справжня біда народу. Ці люди – підривають імунітет народу, нації. А потім на народ (націю) сідає пошесть у вигляді кайзерів, генералів та інших «правителів» – та смокчуть кров народу, відбиваючи в них спочатку мову.

Герої нашого часу

На жаль, сьогодні триває війна в нашій країні. Справжня, підступна війна. Брат підняв зброю на брата. А якщо не підняв зброю, то зрікся брата. А якщо ще не зрікся, то вже написав наклеп до ФСБ. А якщо ще не написав – то чекає слушного часу.

«Чому такі висновки?» — Я живу серед людей, я спілкуюся з людьми; іноді з нелюдами. Я чую їх слова, доводи, думки.

«І що робити?» — Як мінімум – треба запрошувати на зустрічі із молоддю (студентами вишів, учнями шкіл, училищ, коледжів та інших навчальних закладів) таких героїв сьогодення як Леонід Логвиненко та тих людей, про кого він написав в своїх книжках.

Замисліться над тим, чому нас оточують жорсткі люди? Чому навкруги стільки хамів та невігласів? Звідки вони беруться? Хто їх виховує та навчає?

Не треба швидко намагатися відповісти на ці питання. Вони достатньо складні. Не час рубати з плеча. Все вирішиться поступово, само собою, якщо діяти вірно та методично.

Подивіться які приклади оточують сучасну людину. Де добро? Що таке зло? Хто є зло?

З яких прикладів сучасності взяти приклад поведінки дітям, парубку, дівчині?

Висновок | Що посієш – те й пожнеш

На сьогодні «ми маємо те що маємо»,– як казав наш перший президент. Обіцянки. Якісь переговори. Якісь домовленості… З ким? Це ще питання.

На фото:

  • люди, які потребують допомоги – вони живуть на прифронтовій території України;
  • дома і дерева, які зруйнували кулі, бомби, міни, снаряди та їх осколки. Це околиця Слов’янська.

Це моє фото. Я бував там. Зокрема, ці фото зроблені в лютому 2015 року. Саме тому, що знаю не з переказів про те, що відбувається в містах біля лінії фронту, я маю сміливість робити певні висновки.

Нам необхідно побороти проблему. На жаль, ми боремося з наслідками проблеми. На конче необхідно зрозуміти, що на народ наш напала пошесть. Ракова пухлина, яка вже пустила свої метастази у всі галузі народного господарства та сфери життєдіяльності людей.

Саме тому треба в нації зміцнювати імунітет. Треба навчати народ (націю). Треба показувати представникам народу справжніх позитивних героїв. Без брехні. Без двох або більше стандартів. Стандарт справжнього позитивного героя може бути тільки один – справжній позитив.

Тільки таким чином можна зміцнити імунітет народу. А до народу (нації), в який сильний імунітет – не причепиться жодна пошесть.

А сіяти треба лише розумне, добре, вічне. І пам’ятати треба, що інформація – це продукт. Споживати інформацію треба свідомо та відповідально.

Костянтин Фендріков